Анатомія колапсу: чому Програма медичних гарантій знищує лікарні та витісняє лікарів за кордон

Медична система України сьогодні нагадує пацієнта у стані декомпенсованого шоку. Програма медичних гарантій (ПМГ), яка з 2020 року мала стати фінансовим фундаментом галузі, перетворилася на інструмент повільного фінансового удушення лікарень. У кабінетах Міністерства охорони здоров’я та НСЗУ оперують сухими даними звітів, але реальність «на землі» кардинально інша.

Модель «гроші ходять за пацієнтом» зіткнулася з жорстким тріумвіратом проблем: нереалістичними тарифами, демографічною прірвою та масовою міграцією кваліфікованих кадрів. Давайте розберемо систему на складові.

Математична пастка НСЗУ: тарифи проти собівартості

Базовий принцип реформи був правильним: держава закуповує послуги. Але протягом останніх 5 років (особливо в наказах та постановах КМУ 2022-2025 років щодо пакетів ПМГ) тарифи на більшість послуг штучно утримувалися на рівні, який покриває лише 40-50% від реальної собівартості.

• Знецінення складності: Тариф на складне оперативне втручання або ведення політравми ледь перекриває вартість наркозу, антибіотикотерапії та амортизації обладнання. Зарплата мультидисциплінарної бригади сюди фактично не закладена.
• Бюрократичний терор: Лікар витрачає до 40% робочого часу на роботу з ЕСОЗ (Електронною системою охорони здоров’я). Найменша помилка в кодуванні за міжнародними класифікаторами — і НСЗУ відмовляє в оплаті за пролікований випадок. Система карає заклади за описки, залишаючи їх без фінансування.
• Парадокс нової інфраструктури: Відкриваючи нову лікарню у 2022 році, ми зіткнулися з абсурдом: надсучасне обладнання простоює, бо тариф на послугу не дозволяє покрити навіть вартість його сервісного обслуговування.

Демографічна зима: хто фінансує систему?

Ми не можемо розглядати медицину у відриві від демографії. Останні роки завдали нищівного удару по структурі платників податків. Понад 6 мільйонів українців виїхали за кордон — і це переважно молоде, економічно активне населення, яке раніше наповнювало бюджет.

Система опинилася в ситуації перевернутої піраміди: тих, хто платить податки, стало критично мало, а тих, хто потребує дороговартісного лікування хронічних та вікових захворювань, — непропорційно багато. Бюджет ПМГ фізично не здатний абсорбувати таке навантаження без вливань донорських коштів, які мають тенденцію до скорочення.

Кадровий гемораж: Європа відкрила двері

Від цього пресингу страждають насамперед лікарі. Практикуючий хірург або анестезіолог сьогодні — це заручник між пацієнтом, який вимагає «все безкоштовно, бо так сказав телевізор», та головним лікарем, який вимагає «генерувати електронні направлення, бо не буде чим платити зарплату».

За останні 5 років процедура нострифікації (підтвердження) українських медичних дипломів у країнах ЄС (особливо в Польщі, Німеччині, Словаччині) спростилася до мінімуму. Західний ринок відчуває колосальний кадровий голод і активно висмоктує наші найкращі ресурси. Відтік кадрів набув загрозливих масштабів: виїжджають не просто випускники, а сформовані фахівці у віці 35-45 років — золотий фонд хірургії, радіології та інтенсивної терапії.

Смерть периферійної медицини

Згідно з останніми наказами щодо формування спроможної мережі (поділ на загальні, кластерні та надкластерні лікарні), відбувається жорстка маршрутизація пацієнтів. Це має логіку, але на практиці вбиває Центральні районні лікарні (ЦРЛ).

Районні лікарні на периферії стрімко втрачають пакети послуг. Хірургічні відділення не можуть набрати необхідної кількості операцій для контрактування з НСЗУ. Немає контракту — немає зарплат. Немає зарплат — звільняються анестезіологи. Без анестезіологів зупиняється вся ургентна допомога.

Найближчими роками ми побачимо хвилю масових закриттів лікарень у малих містах. Їх перетворять на хоспіси або відділення паліативної допомоги. Мешканцям периферії доведеться долати десятки кілометрів по розбитих дорогах до найближчої кластерної лікарні, втрачаючи критичний час при інсультах, інфарктах чи травмах.