Протягом десятиліть українська медицина функціонувала у парадигмі командно-адміністративної системи, успадкованої від Радянського Союзу (система Семашка). Головним принципом фінансування була медична субвенція — держава виділяла кошти на утримання інфраструктури. Лікарні отримували гроші за кількість ліжко-місць, квадратні метри площі та роздуті штатні розписи (згідно зі славнозвісним наказом №33).
Наслідок такої системи був катастрофічним: фінансувалися порожні палати, а не якісне лікування; лікарі не мали мотивації до професійного розвитку, оскільки їхня зарплата залежала від тарифної сітки, а не від кількості чи складності врятованих пацієнтів. Трансформація охорони здоров’я та створення Національної служби здоров’я України (НСЗУ) змінили базовий принцип на «Гроші ходять за пацієнтом».
НСЗУ — це не міністерство, а єдиний страховик
Національна служба здоров’я України не є органом, який керує лікарнями (лікарні стали комунальними некомерційними підприємствами — КНП, і належать місцевим громадам). НСЗУ виконує роль єдиного державного замовника (страховика) медичних послуг. Служба розпоряджається державним бюджетом, закуповуючи послуги у лікарень в інтересах пацієнтів.
📌 Головне правило нової системи:
Держава більше не фінансує “стіни”. Лікарня отримує кошти виключно за надану послугу конкретному пацієнту, яка була зафіксована в електронній системі. Якщо в лікарні немає пацієнтів — вона не отримує грошей, незалежно від її розміру чи статусу.
Три фундаментальні опори реформи
1. Програма медичних гарантій (ПМГ)
ПМГ — це чітко визначений перелік медичних послуг, які держава гарантує пацієнту безоплатно. Ця програма не є абстрактною обіцянкою. Вона розбита на конкретні пакети медичних послуг (наприклад: первинна допомога, хірургічні операції дорослим та дітям у стаціонарі, лікування інсульту, пологи).
Щоб надавати послуги за певним пакетом і отримувати за це гроші, лікарня має підписати договір (законтрактуватися) з НСЗУ. Для цього вона повинна відповідати жорстким умовам закупівлі:
- Специфікації: перелік того, що саме входить до послуги (аналізи, знеболення, сама операція, ліки з Нацпереліку).
- Умови надання: наявність певного обладнання (ШВЛ, КТ, УЗД експертного класу) та необхідної кількості спеціалістів (наприклад, щонайменше 4 анестезіологи для цілодобового чергування).
Роль громадського контролю: Знаючи специфікації пакета, громадські організації (як ГО «ПРО ЗДОРОВ’Я») можуть чітко ідентифікувати порушення прав пацієнтів, коли в лікарні вимагають гроші за ліки чи процедури, які вже оплачені договором з НСЗУ.
2. ЕСОЗ (Електронна система охорони здоров’я)
Це цифровий фундамент та антикорупційний інструмент реформи. ЕСОЗ є центральною базою даних, до якої підключаються медичні інформаційні системи (МІС — Helsi, eHealth, Medics та інші), встановлені безпосередньо в лікарнях.
Логіка роботи жорстка: Немає електронного медичного запису (ЕМЗ) — немає оплати. НСЗУ не приймає паперових звітів. Дані, внесені лікарем в ЕСОЗ, автоматично аналізуються системою для нарахування коштів. Це унеможливлює “приписування” неіснуючих пацієнтів (адже кожен пацієнт верифікований) і дає змогу проводити автоматичний моніторинг якості надання послуг.
3. Нові методи фінансування (Як саме платять?)
Для різних рівнів медичної допомоги використовуються різні економічні моделі фінансування:
Капітаційна ставка
Використовується на первинній ланці (сімейні лікарі, педіатри, терапевти). Лікарня отримує фіксовану суму на рік за кожного пацієнта, який підписав декларацію з лікарем. Гроші виплачуються незалежно від того, хворів пацієнт у цей період чи ні. Це стимулює лікарів займатися профілактикою та доказовою медициною, а не просто лікувати наслідки.
Оплата за випадок (КСГ/DRG)
Використовується у спеціалізованій та стаціонарній допомозі (хірургія, терапія). Розшифровується як «Клініко-споріднені групи» (Diagnosis-related groups). Лікарня отримує конкретну суму за пролікований діагноз. Ставка коригується залежно від складності операції чи інтенсивності лікування. Ця система змушує лікарні рахувати власну собівартість послуг.
Глобальний бюджет
Перехідний та стабілізаційний інструмент. Це фіксована сума, яку НСЗУ виплачує лікарні щомісяця для забезпечення безперебійної роботи (наприклад, для утримання готовності реанімації), розрахована на основі історичних даних лікарні за минулий період. Найчастіше працює у комбінації з оплатою за пролікований випадок.
Висновки для медичної спільноти та суспільства
Перехід до контрактної моделі та ЕСОЗ оголив усі реальні проблеми медичної інфраструктури: неефективний менеджмент на місцях, дублювання відділень у сусідніх лікарнях та нераціональне використання ресурсів. Розуміння цієї архітектури є критично важливим для будь-якого медичного працівника, який хоче впливати на розвиток своєї лікарні, та для громадських інституцій, які здійснюють нагляд за ефективністю використання коштів платників податків у секторі охорони здоров’я.
Офіційні ресурси для поглибленого вивчення:
Вимоги ПМГ 2024 (Умови закупівлі послуг)
Офіційний портал НСЗУ з детальними специфікаціями кожного пакета послуг.
Академія НСЗУ: Базові принципи фінансування
Курс щодо механізмів формування капітаційної ставки та глобального бюджету.